Кургани Дніпропетровщини — сторінка 4

        Особливе значення в історії Дніпропетровська слов’янських часів належить Монастирському острову, який лежить у руслі Дніпра навпроти нагірної частини міста. Саме тут, за легендою, серед скель та урвищ, знайшли притулок кілька візантійських монахів під час подорожі до Києва у 870 р. Ще раніше, за існуючою церковною традицією, на острові зупинявся св. Андрій Первозванний, який ніс світ християнства слов’янам. У 957 році київська княгиня Ольга, під час бурі знайшла притулок у християн, які вже мешкали на острові. Її супутники, візантійський єпископ Григорій та монахи, спорудили на честь порятунку каплицю і правили в ній службу. Відомо, що на острові існував чоловічий монастир, в якому зупинялися київські князі Святослав та Володимир.

        У 20-х роках XIII ст., після невдалої для давньоруських князів битви з татаро-монголами на р. Калка, монастир знищено загоном кінноти, а монахів – убито.

        Після татаро-монгольської навали XIII ст. настав час знелюднення і занепаду. Лише в лісах по Самарі і Вовчій, у т. зв. “Дубовій товщі” тривало ще життя нащадків дніпрових слов’ян, так званих бродників, перевізників та досвідчених “толковинів” — перекладачів з тюркських мов. Численні знахідки монет татарських ханів і навіть київського князя Володимира Ольгердовича XIV ст. підтверджують існування при цьому перевозі митниці. Серед документів Золотої Орди цього часу згадуються “побережники” — збирачі податків з суден, “тамговщики”, що надавали право проїзду, “лодійники”, якими були вільні дніпровські люди — бродники.

        У середині XV ст. Золота Орда розпалася на 5 окремих хансьтв, серед яких було і Кримське. Починаючи з цього часу, землі сучасної Дніпропетровщини зазнають постійних нападів з боку татар, і лише виникнення за порогами козацтва поклало край цьому руйнуванню.