Кургани Дніпропетровщини

        Близько 200 тис. років тому у глибокому яру поблизу Старих Кайдаків (юго-восток Днепропетровска) розташовувався тимчасовий табір первісних мисливців. Їх здобиччю були теплолюбні тварини, такі як величезний південний слон – трогонтерій.

{jcomments on}        Перші свідчення осілості людини на території сучасного Дніпропетровська належать до давньокам’яної доби – палеоліту. Тут знайдено кістки мамонта і величезного бика – зубра, різноманітні крем’яні знаряддя. Люди тоді мешкали у легких наземних будівлях з кісток тварин, обтягнутих шкірами, користувалися різноманітними знаряддями, виготовляли одяг за допомогою кістяних голок і прикрашали себе намистами з зубів хижаків.

        Близько 11 тис. років тому, за доби мезоліту, кліматичні умови поліпшилися у зв’язку з відходом льодовика на північ. Люди почали будувати конусоподібні чуми з жердин, обтягнутих берестою, вхід у які був з боку річки. Діаметр жител становив 4-5 м, висота – 2-3 м. У центрі – вогнище на піщаній підсипці. Поруч з житлами знаходилися майстерні з обробки кременю. Полювали з використанням списів та стріл з крем’яними вістрями.

        Особливо зростає значення цієї місцевості за доби міді-бронзи. (ІV-ІІ тис. до н.е.). У цей час на Правобережжі у лісостепу складається величезна спільність землеробських племен, відома як трипільська археологічна культура.

        У гирлі Самари та на протилежному, правому березі Дніпра, в цей час існували поселення, мешканці яких здійснювали перевезення через ріку та забезпечували притулок і охорону мандрівним торговцям. Поруч поселень знаходилися кладовища – могильники, в яких поховання відбувалися як за старим звичаєм – простягнутого на спині тілопокладення, так і новим – перші “скорчені” (із зігнутими в колінах ногами та руками, піднятими долонями до обличчя), поховання, в яких вбачають свідчення появи нового, за походженням землеробського, населення.