Історія одеських катакомб
Майже весь вільний час я зараз займаюся вивченням історії Одеси. Особливо цікавлять мене Одеські катакомби. Я це роблю, щоб мої екскурсії Одесою були ще цікавішими. А ще я хочу зрозуміти, що там у катакомбах відбувалося протягом 200 років!

Ця стаття, майже дослівний текст, який я писав для проекту «Країна. Історія українських земель» (про це можете глянути в розділі “Про історію…”) Зараз я звичайно про катакомби знаю набагато більше. Ще більше, я зможу розповісти Вам про партизанів Одеських катакомб. Але це буде трохи пізніше, коли я закінчу роботу в архівах і сам все розкладу собі по поличках. А поки що, для початку ця стаття. Сподіваюся, що комусь ця інформація стане в нагоді, а когось просто зацікавить, Ви приїдете до мене і Вам, безумовно, сподобається екскурсія “Таємниці одеських катакомб”.

Майже всі будинки – в старій Одесі були побудовані з каменю-ракушняка – унікального будівельного матеріалу морського походження. На місці його видобутку виникли одеські катакомби. Видобуток вевся безсистемно і хаотично, спочатку камінь ламали схилами балок.

Пізніше видобуток почав здійснюватися шахтним методом за допомогою пилок. Щоб видобути камінь просто під містом створювалися численні шахти-каменоломні. Ракушняк пилили безсистемно, кожен будівельник – на своїй ділянці. Поступово виробітки склали величезний підземний лабіринт, що має безліч входів у берегових урвищах, на схилах балок, у підвалах будинків. Одеські катакомби, безумовно, найвідоміші у світі. Їхня довжина досягає двох з половиною тисяч кілометрів. Для порівняння: протяжність Паризьких катакомбів – 200-300, а Римських – п’ятсот кілометрів. Навіть приблизна топографія Одеського підземного лабіринту невідома. Одеські катакомби багатоярусні. Їхні галереї залягають на різній глибині від поверхні землі. По суті це ціле підземне місто, яке складається зі своєрідних проспектів, вулиць, провулків, глухих кутів, площ.

Колір ракушняка – від яскраво жовтого, до світло-коричневого. При цьому горизонтальні шари постійно чергуються за відтінками. Під землею є зали з колонами, кімнати, вузькі лази та широкі провулки. Сам бачив! Габарити виробок порівняно невеликі, висота 1,5-3,5 м, ширина 2,0-4,5 м, зрідка зустрічаються виробітки більшого розміру – заввишки до 5 м і шириною до 6 м. Глибина в деяких місцях досягає 45 м. Температура повітря під землею цілий рік +14 С. У деяких місцях вони лежать один над одним у 2-3 яруси. Якби їх витягнути в одну лінію, то, як вважають фахівці, вона б простяглася на дві з половиною тисячі кілометрів. Згодом занедбані каменоломні доповнились ходами із підвалів будинків, так званими “мінами”. Офіційно «міни» споруджувалися домовласниками для зберігання продуктів та вин. Але насправді в «мінах» найчастіше переховувалися контрабандні товари. У катакомбах звили собі гніздо, що перебував на відкуп поліції злодії і грабіжники. Тут же були склади награбованого ними добра.

Історія одеських катакомб

Авантюристи цілеспрямовано проривали “міни” за межі будівель, де, проходячи під вулицями та площами, вони з’єднувалися з каменоломнями. Фактично, сьогодні катакомби є під усією центральною частиною міста, Молдаванкою, Великим та Малим Фонтанами, селами – Кривою Балкою, Нерубайським, Усатовим, Куяльником тощо. А «міни» досі перебувають майже під кожним будинком на Молдованці та в центрі міста.

З часом катакомби починають користуватися поганою славою, служачи притулком для контрабандистів і карних злочинців, бандитів і безпритульних. Спеціальні заходи, які проводили поліція, а потім – ЧК і міліція, зазвичай закінчувалися нічим: для кримінального світу катакомби були рідним будинком. За те, проста людина, залишена там без світла, приречена на загибель. Не знаючи лабіринтів, вийти майже неможливо.

У 1811 році відбулася знаменита справа братів Челібі та братів Розенбергів. Їх основним промислом була контрабанда, на той час це приносило нечувані прибутки. Групи робітників із 18-ти осіб робили спеціальні ходи у катакомбах, куди з рейду доставлялися контрабандні товари, а звідти вони проникали до центру міста. Навіть навпроти нинішнього Оперного театру знаходили колодязь, через який товари доставлялися до центру Одеси, а звідти до різних міст величезної Російської Імперії. Однак для Челібі та Розенбергів цього мало. Вони стали красти гарних одеських жінок, ховати їх у катакомбах, і по лабіринтах доставляти на контрабандні суденці, які доставляли нещасних до розважальних будинків Туреччини, Греції, арабських середземноморських країн. Для цього під землею обладналися мальовничі та добре обставлені кімнати, де утримувалися вкрадені жінки. Багато хто з них уже там розуміли, в яку біду вони потрапили. Дехто кінчав життя самогубством, і їх там же закопували. Цих бандитів змогли виловити після того, як вони вкрали княгиню Лопухіну – представницю одного з найбагатших князівських родів Росії. На її пошуки в катакомбах, за наказом Рішельє, було кинуто величезні сили армії та поліції. Злочинців було спіймано.

Історія одеських катакомб

До 60-х 70-х років 19 століття існування під містом і передмістям розгалуженої мережі покинутих і діючих шахт почало ставати проблемою для міста. 1871 року в Одесі було створено спеціальну експедицію з 360 осіб.

В основному це були військові та чини поліції. Серед них були й спеціально залучені топографи. Під час обстеження катакомб, в районі пляжу Ланжерон, Великого Фонтану, Аркадії, чоловічого монастиря, дачі Ковалевського було виявлено велику кількість виходів до моря, де стояли човни контрабандистів. Деякі ходи вели до злодійських схованок під склепами старого єврейського цвинтаря, а одна з найбільших схованок була зроблена під мертвецькою Єврейською лікарнею. За результатами експедиції було засновано поліцейський нагляд за виробками із забороною на видобуток каменю у межах міста.

Протягом усього 19 століття, катакомби служили житлом для безлічі найбідніших жителів міста. У них селилися і самі працівники каменоломень, і рибалки, і найбідніші переселенці, які могли собі дозволити іншого житла. Спочатку печерні житла тяглися обривами вздовж приморської лінії від мису Ланжерон у бік Малого Фонтану і далі. Потім вони почали псувати красу “фасаду міста”, і перемістилися на береги Куяльницького та Хаджибейського лиманів. Виглядало це так. У вертикальному зрізі яру або балки 10-15 метрової висоти проривалися двері, за ними два-три невеликі приміщення, зсередини, вздовж зовнішньої стіни. До них зовні рубалися дірки-віконці.

Зовні рубалася в породі печурка. Її димар намагалися підняти над горизонтом степу – вздовж вертикалі яру. І так, уздовж усього схилу, причому іноді на 2-3 поверхи. Але тоді ще ліпили чахлі драбинки та балкончики. Жах, а не житло! На карті міста з’явилися справжні печерні міста. Вирубані у вапняковій скелі і з потребою всілякими навісами, містками, драбинками, вони нагадували швидше пташине, ніж людське житло. Останнє печерне місто в районі Хаджибеївського лиману існувало ще в 20-х роках минулого (20-го) сторіччя. Сьогодні катакомби, як і раніше, таять масу таємниць і лише малі групи ентузіастів щільно вивчають цей загублений світ. Сподіваюся, що під час особистої зустрічі я зможу Вас ще чимось там здивувати!

 

Ваш, Олександр Бабич

УВАГА! Щодня ми запрошуємо Вас відвідати найцікавішу екскурсію в глибокі катакомби “20000 льє вод землею“. Спуск під землю знаходиться в межах міста, на Молдаванці.

Фотографії одеських катакомб

Залишити відгук

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Відправити