Я не в щенячем восторге от словосочетаний «Бандитская Одесса» и «Криминальная Одесса». Говорю это абсолютно искренне! Может потому, что сам долго был по эту сторону баррикады… Тут на сайте я уже проговаривал, что Бандитская Одесса — это скорее красивый, яркий и малоизученный миф. Чтоб понять его, я очень давно ищу факты о тех, кто является героями этого мифа.

Десять лет назад мне приказали создать музей (не удивляйтесь, я тогда ещё работал милиционерским майором). Мне приказали создать Музей Одесской школы милиции – старейшего милицейского учебного заведения на Украине. Честно вам признаюсь — не каждый день я создаю музеи. Но всего за два года я приказ выполнил. В 2002 музей был открыт. Мне очень повезло, что у Одесской школы милиции (к тому времени — уже Одесского института внутренних дел) долгая и славная история, как Вы понимаете, тесно переплетённая с Бандитской Одессой. Я этой историей увлёкся (и до сих пор неровно дышу в ту сторону). Не скажу, что это шедевр музейного творчества, но он есть, и в нём собраны очень интересные материалы и экспонаты о тех, кто учился ловить бандитов в Одессе.

Любая музейная работа, это поиск микро сенсаций. Тут главной такой находкой для меня стал Сводный отряд войск НКВД Одесского оборонительного района. О нём в Одессе не знал никто, не было ни слова в литературе, молчали экспозиции одесских музеев. По крупицам я отыскивал информацию в архивах и мемуарах, слушал рассказы ветеранов и консультировался с коллегами. Я и сейчас продолжаю этот поиск. Кое-что уже можно сообщить интересующимся. Эта статья — скромный плод моего исторического поиска…

Читайте также:

«Оборона Одессы»

Історія Загону особливого призначення військ НКВС Одеського оборонного району

Участь працівників міліції в обороні Одеси залишається не дуже відомою широкому загалу, а про участь курсантів Одеської школи міліції в обороні Одеси у 1941 році зовсім немає жодної згадки в історичній літературі. Більше того, наукові працівники Краєзнавчого музею, Музею Південного оперативного командування та музею Одеського Прикордонного загону, як і більшість одеситів ніколи про це навіть не чули. І провиною тут є не недбалість дослідників, а доволі об’єктивні фактори.

Справа у тому, що увесь довоєнний архів Одеської школи міліції та всі документи, які стосуються участі працівників навчального закладу у оборони міста, безслідно зникли.

Згідно доповідної записки останнього довоєнного начальника школи старшого лейтенанта міліції Демченка П.І. (а це, майже єдиний документ, який вцілів у пожежі Великої Вітчизняної) ще на початку липня 1941 року особові справи, листування, архів та частина майна школи були евакуйовані ешелоном разом з документами Одеського обласного Управління НКВС. Листування та особові справи тих курсантів та офіцерів, що залишилися захищати рідне місто, вже в останні дні оборони, були відправлені разом з начальником навчального відділу лейтенантом міліції Семенюком пароплавом до Новоросійська. Далі у Демченка вже розпочинаються припущення. Він вказує, що коли сам прибув до м. Куйбишева, йому повідомили, що Семенюк здав документи, чи то в місті Краснодарі, чи то у Сталінграді. Як відомо, війна вогненним смерчем пройшлася по цім містам. За інформацією працівників обласного архіву він разом з іншими документами довоєнного архіву Одеської області був затоплений німцями у Волзі під час переправи на баржі у 1942 році. Що стосується безпосередньо документів часів оборони міста, то, за деякими свідченнями вони потонули 7 листопада 1941 року на пароплаві «Арменія». Але, залишається надія, що документи вціліли, хоча на сьогоднішній день, запити до архівів до позитивного результату не призвели.

Тим не менше, пошукова робота ведеться і за останні роки є деякі результати. Знайдені спогади, фотографії та деякі документи майже десятка учасників тих подій. Це дало можливість скласти загальну картину по літу — осені 1941 року.
22 червня 1941 року особовий склад Одеської школи міліції знаходився під містом Харків біля села Безлюдівка. Там проводилися щорічні літні табірні збори, де курсанти шкіл міліції, які розташовувалися на території України, вивчали військові дисципліни, відпрацьовували тактичні навички та проводили практичні стрільби. Коли поступила команда Головного управління РКМ НКВС України про евакуацію всіх шкіл до Узбецької РСР всі школи виконали його, а Одесити звернулися до Києва з проханням залишитися для оборони Одеси.

Дозвіл був отриманий. Після повернення до рідного міста, школа була переведена на казармений стан та одержала вказівку здійснити достроково випуск курсантів другого курсу. Випуск відбувся 29 червня 1941 року і всі випускники відправилися до своїх областей. Сім’ї командно-викладацького складу були відправлені в тил.

Курсанти та офіцери, разом з працівниками практичних підрозділів приступили до виконання обов’язків з охорони громадського порядку у місті. Ще з 26 червня 1941 р. відповідно до наказу № 1 по Одеському гарнізону в місті було впроваджений воєнний стан. Функції школи, як навчального закладу цілком змінилися. Замість підготовки кадрів НКВС вона була притягнута як бойова одиниця для вирішення низки питань щодо забезпечення громадського порядку під час нальоту ворожих літаків, для затримання дезертирів, для безпосередньої боротьби зі шпигунами, із розкрадачами, спекулянтами, мародерами. Школі наказувалося також сприяти в мобілізації населення для трудової повинності, зокрема по створенню оборонних рубежів навколо Одеси, а також барикад у самому місті, по виконанню інших важливих для воєнного часу робіт.

За довідкою заступника начальника управління НКВС – начальника управління міліції Одеської області капітана міліції Кузьменко за період з 22.06.1941 по 15.10.1941 працівниками одеської міліції у місті було затримано:

  • дезертирів Червоної Армії – 1275;
  • таких, що уникають мобілізації – 3137
  • підозрюваних у шпигунстві – 36
  • за контреволюційну агітацію – 218
  • за мародерство — 78
  • за спекуляцію – 419
  • за крадіжки – 116
  • за інші злочини – 82.

Безумовно, що важливий внесок у розкриття цих злочинів внесли працівники та курсанти школи міліції. Але фронт наближався стрімко. Першими, безпосередню участь у знищенні ворога, прийняли слухачі курсів перепідготовки. Як свідчать спогади заступника начальника Одеських курсів перепідготовки нач.складу міліції з політчастини (1936-1941 гг.) майора міліції Ш.Ш.Флейдера, особовий склад курсів у червні 1941 року складався з 150 осіб. Місцем розташування була будівля за адресою вул. Разумовська, 35. Через декілька днів після початку війни всі слухачі та викладачі курсів увійшли до винищувального батальйону. Командиром цього підрозділу був призначений заступник начальника курсів А.А. Барановський. Флейдер пише: «…личный состав курсов действовал в составе истребительного батальона, пробирался в окопы противника, где безпощадно дрался уничтожая врагов. Из всех курсантов и командиров курсов, ушедших на фронт, вернулись только 2 человека т.Опольский, который проживает в Виннице и т. Гурвич в Одессе».

Про активну участь офіцерів міліції в обороні міста говорить і те, що більшість винищувальних батальйонів, які були сформовані в Одесі очолили саме вони. Заступник начальника обл.управління міліції у 1941 році лейтенант Шишлов Ф.Є. вказує: «Подразделения истребительных батальонов возглавили офицеры милиции, которые занимали боевые участки оборонительного фронта в р-оне с.Дальника и не раз сталкивались в неравном бою с врагами. В результате погиб командир роты истребительного батальона ст.лейтенант милиции тов.Барановский, зам.нач политотдела милиции тов. Голодный и др.»

Наприкінці липня,  відповідно до отриманого наказу, з Одеси почали евакуйовувати слідчий ізолятор. Його автомобілі, що залишилися, були передані школі і використовувалися до закінчення оборони Одеси. З несправних автомобілів майже всі було відремонтовано. Ця обставина перетворила школу в добре озброєну  та мобільну військову одиницю.

При цьому продовжується реорганізація структури міської міліції. До Одеси стали прибувати працівники НКВС, які відступили  з окупованих областей України та Молдавії. Серед них було чимало колишніх курсантів Одеської школи міліції. Дуже скоро виникла необхідність формування з співробітників НКВС окремої бойової одиниці, яка б змогла приймати безпосередню участь у боях. За ініціативою керівництва школи створюються Загін особливого призначення військ НКВС Одеського оборонного району (ООР). 26 серпня 1941 р. у наказі № 011 військ Приморської армії відзначалося: “Сформувати УНКВС по Одеській області загін військ особливого призначення у кількості 1200 осіб, зарахувати на всі види постачання крім грошового”. До складу загону (за доповіддю Демченка) увійшли працівники міліції та НКВС Одеської та Ізмаїльської області і дві роти Одеського конвойного полку НКВС.

Загін мав двохбатальйону структуру, окремі взводи та групи. Курсанти школи склали першу роту 2-го батальйону. Особовий склад розміщувався в санаторії Дзержинського та на Пироговській вулиці.

За окремими документами та спогадами встановлений керівний склад Загону:
— командир загону – Демченко П.І. (колишній начальник школи міліції)
— комісар загону – Самойлов (колишній Помполіт школи міліції)
— начальник штабу загону – Баришніков М.Г. (колишній начальник навчально-стройової частини школи міліції)
— начальник боєпостачання загону – Куценко П.П. (колишній нач. ОМТО школи міліції)
— секретар партбюро Рибаков (колишній викладач школи)
— командири рот загону – Харченко В.Ф., Матузный, Сидоров та ін. (колишні начальники 1-го та 2-го курсів школи міліції)

Незважаючи на те, що командиром загону було призначено начальника П. І. Демченка, а Баришников Микола Гаврилович очолював штаб, саме він фактично керував бойовими діями загону і саме Баришников був справжнім керівником цього Загону.

Ось як ці часи згадує командир 1-ї роти Загону Харченко Василь Федорович: «В начале войны школа выходила на левый фланг Первого морского полка в районе Чабанки и хутор Гиндендор  проживали в нём немцы. Патрулировали ночью по городу. В районе Лузановки находилась рота школы и контролировала проезд в Николаев и Херсон, на машинах и некоторые руководители торговли пытались вывезти по 2 чемодана денег НЗ. Мы задерживали и отправляли в штаб к адмиралу Жукову для военного трибунала …на улице Дидрихсона, где находился штаб обороны Одессы».

Подальша хроніка діяльності цього героїчного підрозділу залишається фактично невідомою.  Це вважається найбільш важким етапом дослідження, тому що не залишилося журналу бойових дій загону та, на жаль, вже немає жодного живого з учасників тих боїв. Але з тих документів, що зібрані у Народному музеї Одеської міліції, в музеї Одеського університету внутрішніх справ та безпосередньо автором, складається така картина.

На початку героїчної оборони загін став тактичним резервом командування Приморської армії з урахуванням того, що загін мав достатню кількість автомобілів, його мобільність дозволяла перекидати конкретну кількість бійців для вирішення локальних бойових завдань. Батальйони загону особливого призначення перекидали на складні ділянки фронту в найбільш критичні моменти. Вони захищали Одесу під Дофинівкою, Лузанівкою, Татаркою, Дачним, в районі с. Протопоповка-Августовка та під Дальником.
Дамо слово спогадам та документам.

Згадує курсант Деревняк Д.А. (направлений до школи міліції у 1940 р. з Вінницької області: «Вышли на передовую – Лузановское направление, было очень трудно, всё это описать невозможно. Ежедневно три-четыре артподготовки, всех видов оружия и после следовало наступление. Но доходя 100-150 метров до наших окопов, враг дальше продвинуться не мог. Были горы трупов, нечем было дышать, не было капли воды, чтоб промочить горло. Стояла страшная жара. Но наши курсанты не дрогнув. Стояли насмерть. Отбивая ежедневные атаки врага. За 4 дня боёв много наших курсантов погибло. Выдавала нас синяя одежда».

Зі спогадів командира 1-го батальйону загону Смирнова Володимира Григоровича:

«В последних числах августа или в первых числах сентября батальон был выдвинут в резерв в район Дофиновки-Лузановки. 14 сентября две роты (1-я и 2-я) были срочно переброшены на Южную окраину с.Дальник в распоряжение командующего 25-й Чапаевской дивизии генерал-майора т.Петрова, на оборону не прикрытого участка на стыке дивизий. Задачу батальона поставил лично сам генерал, придав батальону станковые пулемёты. Числа 18-19 на этом участке против обороны батальона в одной из лощин стал накапливаться противник. Но от попыток перейти в атаку ничего не получилось. Так как арт. залпами через нашу оборону противник в лощине был уничтожен и три студера провезли пленных.

22 сентября роты срочно были переброшены на северную окраину с.Дальник на ликвидацию ожидающего прорыва противника на участке 91 стр. полка 95 стр. дивизии и прибыв на место назначения были введены в бой. Продвинувшись на метров 200-300 наступление рот, сильным пулемётным и миномётным огнём противника из лесопосадки было остановлено понеся значительные потери. Были ранены два командира роты особенно один (фамилию не помню) в обе ноги, оба были отправлены в тыл. Высланные на поддержку наступления рот три танка «НИ» («На испуг») были подбиты артиллерией противника причём один вместе с экипажем. Роты залегли. Наступление захлебнулось. В этом наступлении и меня царапнула шальная пуля ступню левой ноги (легко пробив сапог). В ночь на 23.09. совместно с представителями от 91 полка майором (За…….. фамилия неразборчиво), л/с рот был переведён на новый рубеж обороны, каждый боец располагался 10 метров друг от друга закапываясь в землю в окоп (Геобразный «Г» — длинная на отдых, короткая для ведения огня). Все попытки противника прорвать оборону на нашем участке успеха не имели несмотря на интенсивный пулемётно-миномётный огонь по переднему краю обороны, благодаря стойкости обороняющихся и отличной маскировке, свидетельством неоднократный полёт РАМЫ с целью уничтожения переднего края и особенно миномётный огнь был со значительными недолётами или перелётами. Впереди лежащая лощина т.е. между лесопосадкой, которую занимал противник и нашим передним краем была завалена трупами врага и когда ветер начинался со стороны посадки, дышать от трупного запаха было очень неприятно. Наибольшие потери личного состава были в ночное время, при пополнении боеприпасами и продовольствием, при чём на всём протяжении обороны с 23.09. по 8.10. противник в ночное время вёл тревожащий пулемётный огонь».

Червоноармійська газета військ НКВС «На защиту Родины» під заголовком «Мужественный командир» описує один з боїв так: «26 сентября 1941 г. недалеко от Одессы велось ожесточённое наступление немецко-румынских войск. Наши части отходили под ударами превосходящих сил противника. Фронт был прорван в нескольких местах. На ликвидацию прорыва был послан отряд войск НКВС под командованием т.Барышникова. Будучи начальником штаба отряда, он всё время находился на линии огня, умело управлял боем. Поднимал дух бойцов. Пять раз враг в этот день бросался в атаку, но был отбит с большими для него потерями. Точно призывной набат несся клич командира: «Бей их гадов, всех до единого!»

Свідченням активної оборони є дводенний бій на початку жовтня в районі Дальника. Наші частини розгромили тоді чотири батальйони румунської піхоти, 75-й піхотний полк 27-й німецької дивізії. Важливо відзначити, що цей бій відбувався в ті дні коли наші окремі частини захисників міста вже евакуювалися на Крим.

Випускник школи Кондрецький С.О., — командир взводу курсантів першого курсу, в жовтні 1941 р. до кінця героїчної оборони Одеси стримував із своїм взводом наступ румунів. За його розповіддю 9 жовтня було поранено командира роти Харченка, а до кінця оборони з 25 бійців взводу — колишніх курсантів школи, в живих залишилось тільки двоє.

Загін військ особливого призначення, як і всі працівники міліції м. Одеси залишили місто за наказом Ставки. В ніч на 8 жовтня особовий склад рот з переднього краю був відправлений в тил. Рядовий та сержантський склад був переданий 95-й стрілецькій дивізії безпосередньо біля командного пункту генерал-майора Воробьова в Холодній Балці. Офіцерський склад був евакуйований 10 жовтня до Криму.

Спірним залишається питання кількості утрат Загону особливого призначення військ НКВС Одеського оборонного району. Ф.Шишлов вказує, що: «Более 100 человек работников милиции пали смертью храбрых при Обороне Одессы». У звіті Демченко: зі 127 співробітників і курсантів Одеської школи міліції загинуло — 7 курсантів, контужені та зникли безвісти — 45. Загалом, за 73 дні оборони Одеси загинуло, поранено та пропало безвісти — 496 бійців загону. Безумовно, всі вони, до кінця виконали Присягу на вірність Батьківщині.

Частина працівників міліція була залишена в Одесі для організації підпільно-партизанського руху і ця сторінка історії ще потребує вивчення. 40 бійців загону, що відзначилися в боях під Одещиною нагороджені орденами і медалями.

Ваш Бабіч О. В.

Оставить комментарий